Кацусіка ХОКУСАЙ
Головна Кацусіка ХОКУСАЙ

Кацусіка ХОКУСАЙ

(葛飾 北斎)

(1760 – 1849)

Справжнє ім’я художника Кацусіка Хокусай невідомо. Він змінював псевдонім практично із початком кожного нового циклу робіт. При народженні йому дали ім’я Токітаро. Відомості про дитинство Токітаро різняться. За однією з версій він був сином майстра дзеркальних справ Накадзіма Ісе. Але інші дослідники життя і творчості Хокусая висловлюють думку з приводу того, що хлопчика віддали на виховання до прийомної сім’ї дзеркальників у віці 4 – 5 років. Вважається, що він народився в дуже бідній селянській родині, тому батьки не були спроможні прогодувати всіх дітей. Набутий досвід дзеркальної справи допоміг майбутньому майстрові у осягненні принципів гравірування дерев’яних дошок для створення ксилографій. До вісімнадцятирічного віку майбутній видатний митець був і торговцем книжок на вулицях, і хлопчиком-помічником у книжковій крамниці, і мандрівним художником, беручись за будь-яку працю.

У віці вісімнадцяти років Хокусай розпочав навчання у майстерні успішного майстра ксилографії Кацукава Сюнсьо (勝川 春章 1726 – 1792), отримавши ім’я Сюнро (春朗). У межах цієї школи Хокусай опанував жанр театральної гравюри та здійснив публікацію перших власних творів (1779). Паралельно майстер знайомиться з естетикою напрямку укійо-е («образи мінливого світу»). Надалі Хокусай вивчає основи класичного живопису школи Кано. Процес навчання передбачав опанування прийомами живопису тушшю та фарбами, що технічно звертаються до традицій ХV ст. та досвіду видатних митців тогочасної епохи, а також вивчення китайських мистецьких зразків та технік. Паралельно із китайськими класичними мистецькими традиціями, Хокусай вивчав естетику стилю ямато-е, що безпосередньо був пов’язаний із стародавньою національною школою Тоса. Однак істинним джерелом натхнення майбутнього генія стала мистецька постать Таварая Сорі, на честь якого він узяв собі ім’я Сорі (宗理) у 1795 році.

У 1798 році художник обрав собі ім’я, що навіки закріпилося у історії світового мистецтва – Хокусай.

«Хокусай» – перекладається з японської як «північна студія» і є скороченим позначенням від назви «Студія Північної (або Полярної) зірки» (Хокусінсай).

Ім’я Хокусая набуло символічного значення у історії культурних зв’язків Японії та країн Західної Європи. Кацусіка Хокусай опинився на злеті слави не лише на теренах своєї Батьківщини. Творчість митця на рівні із провідними художниками тогочасної епохи стала джерелом натхнення та каталізатором революційних досягнень французьких імпресіоністів, таких як Вінсент Ван Гог, Клод Моне, Едгар Дега та інших майстрів.

Наразі серед існуючого творчого масиву видатного митця, мистецький простір АRTAREA презентує глядачам розгорнуту експозицію, сформовану із трьох альбомів прижиттєвих видань гравюр Хокусая середини ХІХ століття.

Довгоочікуваній зустрічі естампів із глядачем передував довгий та складний шлях реставраційної та науково-дослідницької роботи.

Відтак, до експозиції виставки увійшли сторінки «Ілюстрованої книги воїнів Китаю та Японії» (和漢絵本魁), а також жанрові мотиви муся-е (широкий спектр історичної картини), кайдан-е (міфологічні сюжети та «перекази про надприроднє»), а також звернення до системи даоського, синтоїстського та буддійського пантеонів.

Відтепер кращі зразки книжкової графіки Хокусая дають змогу поринути до полівимірного світу японської та китайської культур.

Влучною характеристикою творчого кредо Хокусая стане післямова до видання «Фуґаку хяккей» (Сто видів гори Фудзі 富嶽百景, 1834):

«З шести років у мене був потяг до зображення вигляду речей. До п’ятдесяти років я видав численну кількість малюнків, однак все, що я створив до сімдесятирічного віку, не вартує уваги. У сімдесят три я потроху навчився передавати істинний вигляд птахів та звірів, комах та риб та осягнув (дослівно «здобув саторі»), як ростуть трави та дерева. Надалі, коли мені виповниться вісімдесят, я порину до інших висот; у дев’яносто я буду здатний впритул наблизитися до осягнення внутрішньої сутності, у сто – я досягну проникнення до таємниць духа. Коли мені буде сто десять, все, що я заволію окреслити – точку або лінію, – буде живим. Я молю тих шляхетних мужів, хто переживе мене, поглянути, – чи не марно я казав усе це».